Степан Бандера. Без політики.

Так могло б бути… Богдан Сташинський не застрелив Степана Бандеру у під’їзді будинку. Жертва й кат відмовилися від своїх намірів. Вони спокійно поспілкувалися у затишній мюнхенській кав’ярні про Армстронга і ляльку Барбі, й обрали інший шлях. Степан Бандера втік, а Богдана Сташинського замучило сумління і він не виконав завдання НКВС. Жертва не стала жертвою, а кат відмовився від ролі ката. Так могло б бути…

Вистава «Чорна рілля. Любов і смерть Степана Бандери», яку ставить київський театр «Дзеркало», розповідає про останній день з життя провідника українського націоналізму Степана Бандери. П’єса неоднозначна, як і постать лідера ОУН. У ній немає політики, суперечок на націоналістичні теми, пропаганди оунівських принципів, націоналістичного пафосу.  У виставі переплелися правда і вигадка, історія і режисерський вимисел, мистецький модерн і культурна традиція.

«Чорна рілля. Любов і смерть Степана Бандери» – це фантасмагорія, яка наснилася режисеру Володимиру Петранюку, сценічному Степанові Бандері. Дія вистави переносить нас у мюнхенську кав’ярню 15 березня 1959 року, де подають славнозвісні сосиски і грає музика Луї Армстронга. «Який чудовий світ»… За вікном злива, а у затишній кав’ярні зустрічаються два чоловіка – Штефан і Йозеф, агроном, який «бореться зі шкідниками» і орнітолог, який «надає маленькі послуги залізниці». Вони гомонять про Армстронга, ляльку Барбі, Вестсайдську історію, Христа і Юду. Вони не знають один одного. Ця зустріч звела жертву і ката, кожен з яких веде свою гру. П’єса складається зі сцен, які розкривають характери головних героїв у ретроспективі й сучасності. Любовні сцени змінюють філософські роздуми. Чи міг Юда обрати інший шлях? Чи Христос сам вирішив свою долю, обравши жертовність? Степан Бандера згадує своїх жінок: Юлію, Анну, Ярославу. Богдан згадує свою кохану Інгу Поль, заради якої він вже вдруге іде на злочин за вказівкою органів. Образи жінок символізують життя, страх, сумління, смерть. Врешті-решт агент НКВС Сташинський виконує свою місію і вбиває Степана Бандеру. Жертва і кат дивляться в очі одне одному. Кожен з них зробив свій вибір: Степан не втік від кілера, а Богдан не прислухався до голосу сумління. Кожного з них після смерті чекає і слава, і прокляття…

У постановці привертає увагу її унікальність. Це перша у світі п’єса про Степана Бандеру. Крім того, у ній немає політики, пафосу і, як це не парадоксально, націоналізму. У ній Степан Бандера звільнився від посмертних нашарувань політиканства, жертовності, проповідництва і святості. Він проста людина зі своїми слабостями, переконаннями і помилками. Він кохав, ходив на футбол і пив пиво у пабі. Розвінчаний посмертний ореол мучеництва, яким наділяють усіх відомих людей, оголив справжню суть великого українця.

Цікавим є прийом умовності, який вдало контрастує з історичною канвою, покладеною в основу постановки. Умовною і вигаданою є тільки зустріч у мюнхенській кав’ярні за годину до смерті Бандери. Все інше, за словами режисера і виконавця головної ролі Володимира Петранюка, базується на історичних розвідках і фактах. Жінки Степана Бандери, життя Богдана Сташинського, навіть внутрішній стан героїв мали місце у реальності. У реальності Бандера «відчував кроки ката за спиною» і сміливо поглянув у дуло пістолета, зарядженого ціаністим калієм. Сташинський справді розкаявся у скоєному, коли побачив запис похорону провідника ОУН. Після суду, на якому він визнав себе винним і попросив пробачення, його звання Героя СРСР змінила люта ненависть і прокляття радянської системи.

У постановці автор використав також складний для розуміння прийом відступів у минуле. Бандера бачить своїх жінок, які постають перед ним у різні часи і за різних життєвих обставин. Сміливою є паралель із історією Христа і Юди. Порівняння головних героїв із біблійними персонажами – лейтмотив п’єси. Герої постійно прямо чи опосередковано згадують біблійну легенду про зраду Юди. Христос сам обрав свій шлях чи дав можливість Юді обрати свій? Режисер майстерно підводить глядача до головного конфлікту п’єси: проблеми вибору. Можна обрати гірку свободу або солодке пристосуванство. Можна втекти від ката і залишитися живим чи пройти «через терни до волі». Можна вбити людину і жити за принципом «їжа-дружина-робота-коханка-шоп» чи обрати чесний путь. Режисер не дає категоричних настанов і уникає моралізаторства. Володимир Петранюк говорить підтекстом, тонкими натяками, думками героїв.

П’єса важка для сприйняття, якщо не знаєш обставин життя і смерті головних героїв. Хоча деякі діалоги дуже прозорі. Степан Бандера називає себе агрономом, який бореться зі шкідниками. «Для того, щоб ліс одужав, треба знищити всіх шкідників і хворі дерева. Іншого шляху немає» – так алегорично режисер вводить у текст програмні настанови націоналістів. Водночас, непідготовленому глядачеві невідомо, чому Сташинський робить «маленькі послуги» залізниці і отримав від неї фотоапарат у подарунок. В основі цієї алегорії лежать реальні факти. Богдан Сташинський став «стукачем» НКВС у студентські роки за безквитковий проїзд, а фотоапарат він отримав за вбивство ідеолога ОУН Лева Ребета.

Любовна лінія розгорається у контексті філософсько-проблемного викладу основної теми: вибору між тернистим шляхом до духовної свободи і обивательським «їжа-дружина-робота-коханка-шоп». Жінки Бандери уособлюють світло, життя і кохання. Жінка Сташинського втілює сумління і смерть. Автор використовує любовну лінію як допоміжний прийом розгортання конфлікту. Підліткове кохання до Юлії, юнацька пристрасть до Анни і зріле почуття до Слави символізують три періоди життя Бандери.  Танго зі смертю, яке танцює Степан Бандера, є апогеєм внутрішньопсихологічного конфлікту п’єси.

Цікавими є сценічні костюми: контрастність Бандери у білому костюмі і Сташинського у чорному ще більше підкреслює приреченість і абсурдність ситуації. Назву кожної сцени п’єси актори записували на дошці, на якій крейдою пишуть меню у європейських кав’ярнях і пабах. Просте оформлення сцени підкреслює важливість внутрішнього смислу. Особливе місце у постановці посідають свічки, які символізують пам'ять і воскресіння. Наприкінці вистави актори знімають маски і постають перед глядачами громадянами і патріотами. Вони виносять портрет Степана Бандери у рушниках. Це напевно єдиний епізод із політико-соціальним забарвленням.

«Який чудовий світ»… За вікном злива, а у затишній кав’ярні зустрічаються два чоловіка – Штефан і Йозеф, агроном, який «бореться з шкідниками» і орнітолог, який «надає маленькі послуги залізниці». Вони гомонять про Армстронга, ляльку Барбі, Вестсайдську історію, Христа і Юду. Так могло б бути…

http://www.youtube.com/watch?v=9lb5obj1zAs